За інформацією: Суспільне Вінниця.
Заняття у Центрі комплексної реабілітації «Поділля». Центр комплексної реабілітації «Поділля»
Понад 220 людей, які повністю втратили зір, пройшли реабілітацію у Центрі комплексної реабілітації "Поділля" з 2023 року. У закладі допомагають ветеранам, військовослужбовцям і цивільним адаптуватися до повсякденного життя після травм.
Про роботу центру та зміну підходів до реабілітації під час повномасштабної війни в ефірі Українського Радіо Вінниця розповів його директор Роман Штогрин.
За його словами, особливість центру — у тому, що тут допомагають людині не лише після медичного лікування, а й на етапі повернення до звичного життя: додому, до роботи, навчання, побуту та самостійності.
"Якщо людина отримує певну травму, вона потрапляє зазвичай у медичний заклад і проходить лікування. І в силу різних обставин людина не може повноцінно відновитися: хтось втрачає зір, хтось пересувається на кріслі колісному, хтось, на жаль, отримує ампутацію. І людині потрібне відновлення і повернення до повсякденного життя. Так ось якраз наш фокус — допомогти людині отримати незалежність, самостійність і повернутися в домашнє середовище, думати далі про роботу, про речі, які будуть робити людину незалежною від рідних, близьких і інших людей", — сказав Роман Штогрин.
Він зазначив, що повномасштабна війна змінила не лише кількість людей, які потребують реабілітації, а й саму філософію відновлення. За його словами, Україна вимушено й дуже швидко пройшла шлях, який інші країни напрацьовували десятиліттями.
"В Європі поняття реабілітації, напрацювання різних методик країни проходили 50-70 років. Ми за останніх 6-8 років вимушено, пришвидшено пройшли цей шлях. І зараз деякі реабілітаційні команди в Україні можуть більше розповісти, ніж деякі країни, бо отримали цей величезний досвід", — розповів директор центру.
За словами Штогрина, війна прискорила розвиток реабілітації в Україні, особливо у роботі з політравмами та комбінованими травмами.
"Нещодавно я стажувався у Сполучених Штатах, для них це виклик. У нас деякі команди в країні вміють працювати з комбінованими травмами. І ми вчимося просто з коліс, у нас ще й війна в цей час триває. Колосальне навантаження зараз на всю медичну, реабілітаційну систему в країні, і люди, які працюють, — справжні герої, титани. Травми настільки бувають різні, настільки комбіновані, що потрібно постійно рости і шукати вихід із цієї ситуації", — сказав Роман Штогрин.
Останніми роками серед тих, хто проходить реабілітацію в центрі, зростає частка ветеранів та військовослужбовців. Якщо торік, за словами директора, кожен четвертий клієнт був ветераном або військовослужбовцем, то цього року — вже кожен третій.
"Якщо взяти в розрізі травм, то це люди, які втратили зір, люди з порушеннями зору, люди, які пересуваються на кріслах колісних. Це наш фокус", — розповів він.
Найбільш пріоритетними напрямами роботи центру нині є реабілітація людей із втратою або порушенням зору, а також людей, які пересуваються на кріслах колісних.
"Так вийшло, що військові, які отримали поранення і втрачали зір, фактично не було куди спрямовувати по маршруту. Вони перебували у військових госпіталях, їм лікували основну чи супутню травму. А що робити з людиною, яка втратила зір? Це був виклик. До 2023 року в нас в Україні не було моделі реабілітації людей із втратою зору. Якщо людина втрачала зір унаслідок травми чи захворювання, вона після лікування потрапляла додому і фактично сама намагалася прилаштуватися, отримати якісь навички", — розповів він.
У центрі, за словами директора, з 2023 року за цим напрямом уже пройшли реабілітацію понад 220 людей, які повністю втратили зір.
"Людина втратила очі, поставили протезування — і все. Далі лікування вже не має сенсу, тому що ми не зможемо повернути зір. І далі постає питання: а що робити цій людині? Тому з 2023 року наш заклад пілотувався по цьому напрямку і вже за цей час маємо більше 220 клієнтів, які пройшли реабілітацію, які повністю втратили зір", — сказав Роман Штогрин.
За його словами, реабілітація потрібна для повернення людині максимально можливої функціональності.
"Сьогодні ще побутує така думка, що на моменті лікування можна зупинитися, а далі реабілітація вже не потрібна. Це хибна думка, тому що реабілітація — це про відновлення, про повернення максимальної функціональності. Не все лікування може повернути до попереднього стану. Ті категорії, які не зможуть далі самостійно пересуватися, потребують крісла колісного. Ті, які втратили зір, потребують адаптації, щоб людина могла щось робити самостійно: поїсти, піти на прогулянку, можливо, здобути якусь професію, щоб працевлаштуватися. Для таких людей це величезний виклик", — пояснив директор центру.
Окремо в центрі працюють і з дітьми, які мають втрату або порушення зору.
"Система нашої країни була заточена саме для тих, хто мав порушення зору від народження. Були спецшколи для дітей із втратою зору, працювали тифлопедагоги. А зараз ми взяли декілька дітей із втратою зору, які ходять у звичайні загальноосвітні школи. Є відмінники з української мови, математики, але елементарно дійти до школи вони не вміють, приготувати їжу не вміють. Тому наш центр працює з цими дітьми, щоб вчити їх навичок орієнтування, щоб вони могли самостійно йти до школи, приготувати їжу", — сказав він.
Роман Штогрин навів приклад 13-річної дитини, яка під час заняття вперше вчилася самостійно готувати.
"Останній випадок: мама була присутня на занятті, і наш ерготерапевт дала ніж, щоб відпрацювати приготування картоплі. Дитина вперше у 13 років взяла ніж. Мама була шокована, переживала, що дитина поріжеться. Але дитина за заняття навчилася готувати собі картоплю, самостійно її почистила, приготувала. І в дитини було неймовірне відчуття, що вона спроможна собі приготувати. Це був перший раз у 13 років", — розповів директор.
Іван Шостак за гончарним кругом. Суспільне Вінниця
Не всі військові й ветерани, які потребують реабілітації, звертаються по допомогу. За словами Штогрина, одна з причин — люди не завжди вірять, що після тяжкої травми можуть рухатися далі, навчатися, працювати, знайомитися з людьми й повертатися до активного життя.
"Те, що ми даємо зараз, — це навчити людину самостійно орієнтуватися і мобільності. Щоб людина могла за допомогою білої тростини, за допомогою крісла колісного самостійно вийти з будинку, піти в магазин, користуватися громадським транспортом. Саме цьому ми людину навчаємо, — сказав Роман Штогрин. — Останні роки ми вже більше отримували досвід, як працювати з ветеранами, які отримують політравму, які, на жаль, не бачать і не мають кінцівок — чи верхніх, чи нижніх. Все більше ми беремо людей уже в такому підгострому періоді. Для декого реабілітація — це роки, а для декого реабілітація — це все життя".
Однією з історій, яка стала показовою для центру, Роман Штогрин називає історію Івана Шостака.
"Мабуть, це історія Івана Шостака. Він був наш перший клієнт. Це було у 2023 році. Ми разом з ним вчилися, що робити і як правильно це робити. Після того він заснував свою власну справу — "Гончарство в темряві". Він реєструє свою торгову марку, зареєстрував свою громадську організацію. Це історія Івана, який зміг не тільки реабілітувати себе, а й змінити середовище і впливати на інших людей завдяки своєму прикладу", — розповів Штогрин.
Нині Іван Шостак навчає інших ветеранів. У центрі "Поділля" цього року відкрили гончарну майстерню, яку використовують як елемент арттерапії та професійної реабілітації.
"З 11 незрячих — це було 10 ветеранів і один цивільний — шестеро мають власну справу, зробили це бізнесом. Вони відкрили майстерні або вдома, або у партнерських майстернях, з якими ми допомогли. Вони ходять на роботу, заробляють кошти, вони активні. У них з'явився шанс на інше життя, нові сенси, нові мрії, нові плани. Гончарство стало інструментом реабілітації, причому доволі якісним", — розповів Роман Штогрин.
Іван Шостак. Суспільне Вінниця
Щоб набрати групу з 10 людей, фахівці центру телефонували 70 незрячим ветеранам. Багато хто відмовлявся, бо не вірив, що зможе займатися гончарством.
"Більшість відмовлялася, тому що вони не вірили, що здатні. Але ті, хто повірили, були найбільш мотивовані. І вони змогли перетворити це не просто на реабілітацію, не просто на хобі, а на заробіток", — сказав директор центру.
За словами Штогрина, працевлаштування незрячих людей в Україні залишається складним питанням. Він пояснює це браком адаптованих професій і стереотипами роботодавців.
"Незрячій людині в нашій країні знайти роботу дуже складно. Дуже мало професій адаптованих і, на жаль, є стереотип роботодавців: вони не бачать у цих працівниках потенціалу, не бачать, що вони можуть на рівні з іншими виконувати певну роботу", — сказав Роман Штогрин.
