За інформацією: Суспільне Чернівці.
Лілія Цурик мати синів, які воюють. Суспільне Чернівці
Лілія пригадує, що просила Володимира залишитися вдома і плакала, коли проводжала його.
"Вовчик у мене впертий. Як почалася війна, він одразу пішов у військкомат і сказав, що хоче йти воювати. Що я просила, що я плакала… А він каже: "Ні, мам, мусить хтось іти — я йду", — пригадує жінка.
Після Володимира добровольцем пішов Іван. Каже, що син пройшов військово-лікарську комісію, а коли йому запропонували служити, довго не вагався.
"Після нього вже Ваня теж пішов у військкомат, пройшов ВЛК, і вони йому просто запропонували. А він каже: "Та я йду, що мені". І все — одразу пішов. Навіть додому не заходив", — розповідає Лілія.
Третім до війська долучився Андрій.
Фото дітей у домі Лілії Цурик. Суспільне Чернівці
"Коли вони у тому пеклі, то можуть і місяць не виходити на зв'язок"
Найважче для Лілії — очікувати. Каже, коли вони перебувають на передових позиціях, вона може не розмовляти з ними місяцями.
"Коли вони дійсно в тому пеклі, на нулю, то можуть і дві, і три тижні, і місяць не виходити на зв'язок. От з Андрієм до цього я не говорила місяць. Учора тільки попереписувалась. Спитала, чи все добре. Він написав, що все добре, і все. Я ще щось запитала, але відповіді вже не було", — розповідає Лілія.
Жінка каже, найбільше боїться телефонних дзвінків із незнайомих номерів. Якщо ж зв'язку довго немає, то вона молиться.
"Кажуть: "Вова, це ти? Нам казали, що ти 200"
За майже п'ять років служби син Володимир змінив кілька військових спеціальностей. Спочатку був штурмовиком, потім гранатометником, а зараз працює з безпілотниками.
За цей час він пережив кілька контузій, отримав поранення та ледь не втратив око.
"Він має зо п'ять чи шість контузій. Мав поранення ока, коли вони були у Бахмуті. Спочатку взагалі не бачив на те око. Тепер військові лікарі поставили йому кришталик. Ще знаю, що має осколок під пахвою, але вибрати його небезпечно, тому його не чіпають", — розповідає Лілія.
Володимир, син Лілії. Фото: Лілія Цурик
Жінка каже, найбільше пам'ятає день, коли проводжала сина на автобус. На автовокзалі до Володимира підійшли військові, які служили разом із ним.
"Вони дивляться на нього й кажуть: "Вова, це ти?" Він відповідає: "Ну я. А що?" А вони: "Та як? Нам казали, що ти двохсотий". Він стоїть і сміється, а мене ніби струмом ударило. Я так налякалась", — пригадує жінка.
Пізніше побратими розповіли Лілії історію, після якої вона й досі не може повірити, що син залишився живим.
"Вони були втрьох. І заходять п'ятеро росіян. Стоять і не знають, що робити. Вова бере гранату, зубами висмикує чеку. Від страху вона випадає йому з рук. Він тоді ногою шпурнув її просто до них. Так вони й вийшли звідти. Я сама не знаю, як він тоді вижив", — каже жінка.
Володимир, син Лілії. Фото: Лілія Цурик
35 днів без жодної звістки
Іван також майже від початку повномасштабної війни перебуває на фронті. Служить у 82-й окремій десантно-штурмовій Буковинській бригаді.
Найстрашнішими для Лілії стали 35 днів, коли вона зовсім не знала, де перебуває син.
"Я не мала зв'язку з Ванею 35 днів. Не знала, де він, що він і як. Він пішов, а потім тиша. А 8 вересня дзвонить телефон. Дивлюся — "Ваня". Я беру слухавку, а він каже: "Мамо, я живий. Мамо, все добре, не переживай. Я потім подзвоню, бо ми лиш вийшли звідти". Після того я вже просто плакала", — каже Лілія.
За словами Лілії, Іван теж отримав поранення, але воно було легким. Попри службу, син Іван намагається знаходити можливість хоча б ненадовго приїхати додому.
"У доньки був випускний. Ми сиділи в залі, вже виходили з нею на сцену. Раптом дивлюся — Віка зривається і біжить до дверей. Я не зрозуміла, що сталося. Обертаюся — а там стоїть Ваня. Віка побігла його обіймати, а він подарував їй букет. Для нас це була така несподіванка"
Фото з випуску доньки Лілії, де був і син Іван . Фото: Лілія Цурик
"Я краще піду на війну й з братами зустрінуся"
Наймолодший із трьох синів-військових, Андрій, підписав контракт кілька місяців тому. Лілія розповідає, що це рішення для неї було неочікуваним.
"З Андрієм там трошки були проблеми. Були суди, він зв'язався не з тією компанією. Він перебував у СІЗО. Він сказав мені: "Я сидіти не буду, бо нема за що. Я краще піду на війну, з братами зустрінуся і буду захищати Україну", — розповідає жінка.
Андрій, син Лілії. Суспільне Чернівці
Спочатку Андрій служив штурмовиком, але згодом командири помітили його здібності до техніки, каже Лілія.
"Він у мене з десяти років займається технікою, машинами. Він може будь-яку машину розібрати і зібрати, телефони, комп'ютери — усе. Вони побачили його хист і поки що зарахували механіком", — каже жінка.
За словами Лілії, Андрій не зазнав поранень.
"Коли хлопці були вдома, кожен знав свою роботу"
Поки троє синів служать, господарство Лілія веде разом із донькою Вікторією, сином Степаном та наймолодшим Вадимом.
Каже, коли всі діти були вдома, домашні обов'язки були розподілені між кожним.
"Справляємося таково з Вікою разом, Стьопа помагає. Як треба, він якихось хлопців знайде — прийдуть, попиляють. Віка зі Степою тоді рубають сокирою. А як хлопці були вдома, то мені набагато легше було. Той то робить, а той то робить. Кожен мав своє завдання", — розповідає жінка.
Лілія Цурик з молодшими дітьми. Суспільне Чернівці
Біля будинку родина має город. Вирощують картоплю, овочі, виноград і горіхи.
"Більшість я сама роблю. Віка деколи допомагає, як у неї є охота, бо школа. Так хоч трохи економиться на продуктах", — каже Лілія.
Попри те, що сини на фронті, вони продовжують допомагати матері.
"Мене найбільше Вовчик підтримує. Він хоч і воює, але каже: "Мамо, там собі гроші перекинеш. На ліки собі й Вадікові знімеш. Ти знаєш, скільки треба. Решту вже мені покажеш".
Лілія Цурик показує свій город біля дому. Суспільне Чернівці
"Лише прошу Бога, аби дочекатися"
Лілія каже, що від початку повномасштабної війни живе в постійному стресі. Коли від синів довго немає звістки, їй стає зле.
"Отак починає мені серце стискати, стає дуже тяжко на душі. Віка ходить, малий Вадік питає: "Мам, що сталося?". Я кажу: "Нічого, все нормально". А сльози просто самі по собі йдуть. Це як почалося з 2022 року, так воно і досі", — каже жінка.
