За інформацією: Суспільне Вінниця.
Загиблі герої Вінниччини. Суспільне Вінниця
Протягом тижня, із 20 по 26 липня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 30 військовослужбовців із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них.
Анатолій Крисько
Анатолій Крисько. Жмеринка.City
Анатолій Крисько народився 10 квітня 1988 року на Вінниччині, розповіли у виданні «Жмеринка.City». Чоловік був сиротою та навчався у школі-інтернаті, а пізніше здобув професію у Жмеринському вищому професійному училищі. Анатолій працював провідником пасажирських поїздів на залізниці.
На початку повномасштабного вторгнення РФ чоловік доєднався до Сил оборони України та служив стрільцем-снайпером у 95 окремій десантно-штурмовій Поліській бригаді.
Анатолій Крисько загинув 29 червня 2024 року поблизу селища Північне на Донеччині. Понад рік його вважали безвісти зниклим, поки експертиза не підтвердила загибель оборонця.
Чоловіка поховали 23 липня 2026 року в селі Мала Жмеринка на Вінниччині.
Анатолій Река
Анатолій Река. Вінницька міська рада
Анатолій Река народився 5 березня 1980 року у Вінницьких Хуторах. Після навчання здобув спеціальність водія сільськогосподарської техніки, пройшов строкову службу, а згодом працював у сільському господарстві та розвивав власну справу.
Чоловік долучився до Сил оборони на початку повномасштабного вторгнення РФ. Анатолій служив старшим солдатом і кулеметником у складі 14 бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона Калина». Воїн брав участь у боях на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Після першого поранення він повернувся до служби та продовжив виконувати бойові завдання разом із побратимами.
7 липня поблизу села Добропілля Покровського району військовий отримав поранення. Попри зусилля медиків, 16 липня він помер у лікарні. Захиснику було 46 років.
18 липня 2026 року Анатолія поховали в селі Вінницькій Хутори.
Андрій Загниборода
Андрій Загниборода. Шаргородська громада
Андрій Загниборода народився 14 грудня 1994 року на Вінниччині, повідомили на сайті Шаргородської громади.
Чоловік служив у війську стрільцем-снайпером. За даними громади, він захищав Україну в боях за Бахмут, Соледар та Покровськ, діставав поранення та акубаротравмипошкодження організму (зокрема органів слуху та нервової системи), спричинене різким ударом звукової та вибухової хвилі. Вона супроводжується різким погіршенням слуху, шумом у вухах та загальним оглушенням.
Солдат Андрій Загниборода помер 18 липня 2026 року під час реабілітації. Йому був 31 рік.
Оборонця поховали 21 липня на Алеї Героїв у Шаргороді на Вінниччині.
Андрій Ковальов
Андрій Ковальов. Вінницька міська рада
Андрій Ковальов народився 12 грудня 1985 року у Вінниці. Закінчив загальноосвітню школу №11, а згодом здобув фах оператора верстатів, ліній та установок у Вінницькому політехнічному технікумі. Працював у сфері машинобудування. Разом із дружиною виховував доньку, якій нині вісім років.
До лав Сил оборони України Андрій Ковальов долучився восени 2024 року. Служив старшим стрільцем-оператором у складі 117 окремої важкої механізованої бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Покровському напрямку.
Чоловік загинув 24 грудня 2024 року поблизу села Воздвиженка на Донеччині. У захисника залишилися дружина, донька, батьки та брат.
21 липня 2026 року Андрія Ковальова поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Андрій Пастух
Андрій Пастух. Тульчинська РДА/Facebook
Андрій Пастух народився 9 вересня 2001 року, повідомили в Тульчинській РДА у Facebook.
Чоловік служив навідником у механізованому батальйоні.
Андрій Пастух загинув 6 грудня 2024 року поблизу Новотроїцького на Донеччині. Його понад рік вважали безвісти зниклим, поки у липні 2026 року загибель оборонця не підтвердила експертиза.
У чоловіка залишилися батьки та сестра.
Вʼячеслав Паламарчук
Вʼячеслав Паламарчук. Калинівська міська рада
Вʼячеслав Паламарчук народився 21 березня 1986 року у селі Бережани на Вінниччині, розповіли на сайті Калинівської міської ради. Він навчався у місцевій школі, а пізніше працював будівельником. Зокрема, Вʼячеслав мав роботу закордоном, а перед початком повномасштабного вторгнення РФ працював на будівництві у Вінниці.
У квітні 2024 року чоловіка мобілізували. Він служив у Національній гвардії України, зокрема, боронив Покровський напрямок.
У вересні 2025 року Вʼячеслав Паламарчук зник безвісти на Донеччині. У липні 2026 року факт загибелі оборонця підтвердили.
Вʼячеслава Паламарчука поховали 25 липня 2026 року в Бережанах. У нього залишилися мама та брат.
Вадим Безносенко
Вадим Безносенко. Гайсинська міська рада
Вадим Безносенко народився 20 квітня 1985 року, повідомили на Facebook-сторінці Гайсинської міської ради.
У війську чоловік служив старшим майстром відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки у 22 окремій механізованій бригаді. Вадим мав звання старшого солдата.
21 липня 2026 року Вадим Безносенко загинув поблизу Орішанки на Харківщині під час атаки російських безпілотників.
Василь Асаула
Василь Асаула. Аліса Барновега/Facebook
Василь Асаула народився 22 квітня 1965 року, повідомила у Facebook староста села Слобода-Підлісівська Аліса Барновега. Після закінчення Ямпільської школи-інтернату, навчався у ПТУ Слов’янська на Донеччині, де здобув професію муляра-монтажника. У 1983 році був призваний на військову службу. Після демобілізації працював у Краматорську на монтажно-будівельному підприємстві «Донмашбуд», розповіли у виданні «Ямпільські вісті».
В лютому 2022 року Василь Асаула добровільно долучився до лав Сил оборони України. Чоловік служив стрільцем у спеціальній роті охорони Краматорського аеродрому.
У квітні 2025 року чоловік звільнився зі служби, коли досяг віку 60 років, проте залишився працювати у частині цивільним працівником. Василь Асаула загинув 30 грудня 2025 року під час російського авіаудару.
24 липня 2026 року поховали на кладовищі села Слобода-Підлісівська на Вінниччині.
Василь Плащеватий
Василь Плащеватий. Тростянецька селищна громада
Василь Плащеватий служив солдатом у 235 Міжвидовому центрі підготовки військових частин та підрозділів «Широкий лан», розповіли на сайті Тростянецької селищної ради.
У громаді пояснили, що 22 липня 2026 року «раптово обірвалося життя» Василя Плащеватого. Йому було 43 роки.
В оборонця залишилися дружина, син та мати.
Віталій Курка
Віталій Курка. Олександр Коломієць/Facebook
Віталій Курка народився 27 серпня 1978 року, повідомив виконувач обовʼязків міського голови Ладижина Олександр Коломієць у Facebook.
Чоловік служив у війську оператором протитанкового ракетного комплексу. 7 липня 2026 року життя Віталія Курки обірвалося.
Оборонця поховали 22 липня 2026 року в Ладижині на Вінниччині.
Віталій Шевчук
Віталій Шевчук. Вінницька міська рада
Віталій Шевчук народився 22 січня 1980 року у Вінниці. Закінчив загальноосвітню школу №25, після чого навчався у Вінницькому навчально-науковому інституті економіки Західноукраїнського національного університету.
Чоловік працював газоелектрозварювальником на заводі «Маяк», а також у сфері логістики металевих конструкцій. Разом із дружиною виховував сина, якому нині 18 років.
До війська Віталій долучився у 2014 році, коли брав участь в Антитерористичній операції на сході України. У 2018 році повернувся до війська вже за контрактом та воював у районах Волновахи й Маріуполя.
У 2025 році він знову мобілізувався до лав Збройних сил України. Як стрілець-навідник артилерії з позивним «Шева» служив у 108-му окремому штурмовому батальйоні «Вовки Да Вінчі». Разом із побратимами обороняв позиції на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Захисник загинув 10 липня 2026 року у Синельниківському районі Дніпропетровської області. Йому було 46 років.
Віталія Шевчука поховали 20 липня 2026 року на кладовищі по вулиці Юзвинська у Вінниці.
Володимир Шевчук
Володимир Шевчук. Вінницька міська рада
Володимир Шевчук народився 27 липня 1982 року у Вінниці. Після закінчення дев’яти класів школи №5 вступив до Браїлівського професійно-технічного училища, де здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.
Тривалий час працював у будівельній сфері. Разом із дружиною виховував сина, якому нині 11 років.
На початку повномасштабного російського вторгнення Володимир добровольцем вступив до війська. Служив у складі 14 бригади оперативного призначення Національної гвардії України імені Івана Богуна «Червона Калина» з позивним «Шева».
Після проходження профільного навчання у Великій Британії виконував бойові завдання на посаді стрільця-санітара.
Володимир Шевчук загинув 21 листопада 2023 року поблизу села Вербове Запорізької області. Захиснику був 41 рік.
Чоловіка поховали 20 липня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Григорій Березовський
Григорій Березовський. Северинівська громада
Григорій Березовський народився 10 березня 1992 року, повідомили на Facebook-сторінці Северинівської громади.
Чоловік служив кулеметником-розвідником у аеромобільному батальйоні. Оборонець мав звання солдата.
Григорій загинув 15 липня 2026 року поблизу Писарівки на Сумщині. Йому було 34 роки.
Даніїл Кардаш
Даніїл Кардаш. Вінницька міська рада
Даніїл Кардаш народився 3 травня 1992 року у селі Новопетрівка Херсонської області. Закінчив Херсонський юридичний інститут ХНУВС, Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого та кафедру військової підготовки Сумського державного університету.
До війни працював юристом на агропідприємстві. Також організовував футбольні команди для молоді та облаштував тренажерну залу у рідному селі.
Після окупації Новопетрівки його родина переїхала до Вінниці.
Даніїл Кардаш двічі добровільно ставав на захист України. У 2015–2016 роках він брав участь в антитерористичній операції на сході країни, а після початку повномасштабної війни знову вступив до лав Збройних сил України.
Він проходив службу у 66-й окремій механізованій бригаді імені князя Мстислава Хороброго. Від молодшого лейтенанта дослужився до звання майора та очолив персональну службу батальйону. Воїн виконував бойові завдання на Лиманському, Слов’янському, Балаклійському та Краматорському напрямках. Попри поранення, контузії та виснаження, продовжував службу.
Серце Даніїла Кардаша зупинилося 7 червня. Йому було 34 роки.
За службу він був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», знаком пошани «За зразкову службу» та відзнакою Міністерства оборони України «Воєнний хрест».
Даніїла Кардаша поховали 18 липня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Едуард Вейда
Едуард Вейда. Іллінецька громада
Едуард Вейда народився 18 жовтня 1998 року у селі Красненьке на Вінниччині, повідомили в Іллінецькій міській громаді у Facebook. Після закінчення Красненьківської школи здобув професію електрогазозварювальника у професійно-технічному училищі міста Немирова. Пізніше пройшов строкову військову службу.
У січні 2024 року Едуарда мобілізували до лав Збройних Сил України. Чоловік служив номером обслуги станкового гранатомета в мотопіхотному батальйоні. 18 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Желанне Друге Покровського району Донецької області Едуард Вейда зник безвісти.
Після 22 місяців очікування експертиза підтвердила загибель Едуарда Вейди.
24 липня 2026 року чоловіка поховали в селі Красненьке. У нього залишилися донька, дружина, батьки, брат, сестра.
Євгеній Жилинський
Євгеній Жилинський. Вінницька міська рада
Євгеній Жилинський народився 30 червня 1999 року у Вінниці. З дитинства займався плаванням, досягав успіхів у боксі та проявляв здібності до вивчення іноземних мов.
Після навчання у школі-гімназії №2 здобував освіту у Вінницькому центрі професійно-технічної освіти технологій та дизайну №15, а згодом закінчив Донецький національний університет імені Василя Стуса. Там отримав диплом магістра філології за спеціальністю «Переклад з германських мов (англійська та французька)».
Влітку 2024 року Євгеній Жилинський добровільно став до лав Збройних сил України. У складі 79 окремої десантно-штурмової Таврійської бригади служив радіотелефоністом та виконував бойові завдання на Покровському напрямку.
Оборонець загинув 11 липня 2026 року на території Дніпропетровської області. Йому було 27 років.
Євгенія Жилинського поховали 20 липня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Іван Ревацький
Іван Ревацький. Липовецька міська рада
Іван Ревацький народився 4 липня 1975 року в Липовці. Після строкової служби працював у сфері продажів і логістики. У грудні 2014 року добровільно став на захист України. За роки служби пройшов шлях від солдата до майора ЗСУ, виконував бойові завдання на Запорізькому, Херсонському, Донецькому та Харківському напрямках.
За словами рідних, під час боїв поблизу Василівки допоміг вивести з оточення український підрозділ, врятувавши життя багатьох військових, серед яких був і його син.
Майор Іван Ревацький загинув 21 липня 2026 року поблизу селища Олексієво-Дружківка на Донеччині через удар російської керованої авіабомби (КАБ).
У оборонця залишився син та дружина. Нині син продовжує захищати країну.
25 липня 2026 року Івана Ревацького поховали у Липовці на Вінниччині.
Максим Гвоздінський
Максим Гвоздінський. Ігор Соць/Facebook
Максим Гвоздінський 15 листопада 1987 року в селі Стара Прилука на Вінниччині, повідомив селищний голова Турбова Ігор Соць у Facebook. Його дитинство та шкільні роки минули у селі Стара Прилука, а згодом він проживав у Вінниці.
Чоловік долучився до Сил оборони України в березні 2022 року. Максим служив старшим сапером-оператором БпЛА у 120 окремій бригаді територіальної оборони.
Старший солдат Максим Гвоздінський загинув 8 липня 2026 року в Краматорському районі Донеччини через удар FPV-дрона.
Оборонця поховали 21 липня 2026 року в Старій Прилуці.
Михайло Пижук
Михайло Пижук. Барська громада
Михайло Пижук народився 1978 року та проживав у селі Комарівці, повідомили на сайті Барської громади.
Чоловік долучився до Сил оборони в грудні 2022 року. Михайло служив водієм-електриком у зенітно-ракетному відділенні в 34 окремій бригаді морської піхоти «Борисфен».
21 липня 2026 року Михайло Пижук загинув під час виконання бойового завдання в Херсоні.
Олег Камінський
Олег Камінський. Ямпільська міська рада
Олег Камінський народився 27 квітня 1984 року та мешкав у селі Гонорівка на Вінниччині, розповіли на Facebook Ямпільської міської ради.
Чоловік служив у війську навідником у механізованій роті. Оборонець загинув 26 травня 2023 року поблизу Первомайського на Донеччині. Його понад три роки вважали безвісти зниклим.
24 липня 2026 року Олега Камінського поховали у селі Тростянець.
Олег Славський
Олег Славський. Віталій Драган/Facebook
Олег Славський народився 11 січня 1991 року в селі Устя на Вінниччині, повідомив Бершадський міський голова Віталій Драган у Facebook.
В Усті Олег провів дитинство та шкільні роки.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік долучився до Сил оборони України, мав звання молодшого сержанта.
26 червня 2026 року поблизу Комишувахи на Запорізькому напрямку Олег Славський дістав поранення через атаку російського дрона. Майже три тижні його намагалися врятувати лікарі, проте 18 липня оборонець помер від поранень.
Олега Славського поховають на Дніпропетровщині, де проживає його родина. В оборонця залишилися дружина, діти, рідні та близькі.
Олег Федченко
Олег Федченко. Якушинецька громада
Олег Федченко народився 12 червня 1987 року у багатодітній родині в Якушинцях на Вінниччині, розповіли на сайті громади. Потім проживав в селі Носиківці Шаргородського району, там пішов до школи, після завершення продовжив навчання в ПТУ-4.
У цивільному житті працював будівельником.
19 грудня 2022 року Олега призвали до лав Збройних сил України. Чоловік ніс службу командиром гармати самохідної артилерійської бойової машини.
14 липня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі Гусинки на Харківщині головний сержант Олег Федченко отримав важке поранення внаслідок атаки російського дрона.
«Того ж дня його було евакуйовано до Харкова для надання медичної допомоги, потім бійця перевели на лікування до Вінниці. Проте 19 липня 2026 року перестало битися серце нашого Героя — Олега Федченко», — розповіли в громаді.
Олега Федченка поховали 22 липня 2026 року в Якушинцях. У нього залишилися мати, брат та сестра.
Олег Ходак
Олег Ходак. Козятинська міська рада
Олег Ходак народився 28 жовтня 1971 року в м. Козятин. Навчався в школі №1, повідомила секретар міськради Ірина Репало у Facebook.
Після школи, Олег пройшов строкову службу, а після неї працював 2 роки зв’язківцем в Козятині. Далі почав їздити помічником машиніста на дизелях, а також вирішив стати машиністом локомотивів.
Чоловіка призвали до війська у квітні 2023 року. Оборонець виконував перші завдання в районі Часового Яру на Донеччині. Із 20 травня того року його вважали безвісти зниклим.
У липні 2026 року загибель Олега Ходака підтвердили після експертизи.
22 липня 2026 року чоловіка поховали у Козятині на Алеї Слави.
Олександр Нікітін
Олександр Нікітін. Шаргородська громада
Олександр Нікітін народився 8 квітня 1970 року в селі Слобода Шаргородська на Вінниччині, повідомили на сайті Шаргородської громади.
Чоловік працював на агропідприємстві.
У війську чоловік мав звання штаб-сержанта. Оборонець служив старшим стрільцем відділення охорони взводу охорони першого відділу Жмеринського РТЦК та СП.
22 липня 2026 року Олександр Нікітін помер у районній лікарні Жмеринки.
Чоловіка поховали 24 липня 2026 року в Слободі Шаргородській. У нього залишилися дружина, діти, онуки.
Олександр Регуцький
Олександр Регуцький. Іллінецька міська рада
Олександр Регуцький народився 5 грудня 1987 року у місті Таллінн, повідомили в Іллінецькій міській раді. У 1991 року родина переїхала до села Жорнище на Вінниччині.
Після навчання у Жорнищенській школі Олександр здобув професію газозварювальника в Немирівському професійно-технічному училищі. Відслужив строкову військову службу, працював за спеціальністю у різних містах України, а останнім часом жив і працював у Вінниці.
19 квітня 2025 року Олександр був призваний до лав Збройних Сил України. Служив гранатометником у 159 окремій механізованій бригаді.
Оборонець загинув 24 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Волохівка Харківської області. Чоловіка майже рік вважали зниклим безвісти до підтвердження експертизою.
25 липня 2026 року Олександра Регуцького поховали в Іллінецькій громаді.
Олександр Сташок
Олександр Сташок. Калинівська міська рада
Олександр Сташок народився 19 лютого 1978 року у селі Писарівка. Тут пройшло його дитинство та щасливі шкільні роки, розповіли на сайті Калинівської міської ради.
Після навчання у школі, здобув професію майстра-плиточника. Пізніше працював у місцевому рибгоспі.
У 2011 році Олександр повернувся до професії будівельника, їздив на заробітки у столицю, працював за професією. Також працював у компанії «Агромаш Калина».
«Через проблеми зі здоров’ям Олександр отримав відстрочку від служби, але всупереч усім пересторогам лікарів, він залишив мирну професію та став на захист рідної землі від окупантів. Через пів року поранення та загострення хвороби вивели військовослужбовця із бойового строю. Та після тривалого лікування він знову повернувся до своїх побратимів, допомагав евакуйовувати поранених та загиблих із поля бою. Під час однієї з евакуації отримав важке поранення, несумісне із життям», — розповіли в міськраді.
Олександра Сташка поховали 22 липня 2026 року у Писарівці на Вінниччині. У нього залишилися мама, дружина, три сина та брат.
Олексій Гордецький (Качур)
Олексій Гордецький (Качур). Барська міська рада
Олексій Гордецький (Качур) народився у 1985 році та проживав у місті Бар на Вінниччині, повідомили в Барській міській раді.
Чоловік служив водієм-електриком у відділенні безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та коригування 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Олексій загинув 21 липня 2026 року поблизу Маломихайлівки на Дніпропетровщині.
Сергій Корж
Сергій Корж. Вінницька міська рада
Сергій Корж народився 26 січня 1981 року у Вінниці. Закінчив загальноосвітню школу №10, після чого здобув професію кухаря-кондитера. Згодом заочно отримав вищу освіту у Вінницькому національному технічному університеті за спеціальністю, пов’язаною з екологією, хімією та технологіями захисту довкілля.
Більшу частину трудового життя він працював у фармацевтичній компанії.
Разом із дружиною Сергій виховував доньку, якій нині 11 років.
Сергій Корж, позивний «Прима», став до лав оборонців України навесні 2024 року. Він проходив службу у складі 3-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України імені полковника Петра Болбочана «Спартан». Як кулеметник військовослужбовець виконував бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків фронту — на Донеччині.
Чоловік загинув 1 листопада 2024 року унаслідок мінометного обстрілу поблизу селища Неліпівка Бахмутського району.
25 липня 2026 року Сергія Коржа поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Станіслав Докаш
Станіслав Докаш. Яришівська громада
Станіслав Докаш народився 9 лютого 1992 року в селі Іракліївка, повідомили у Яришівській громаді в Facebook.
Чоловік служив у війську стрільцем-номером обслуги в 143 окремій механізованій бригаді.
Станіслав загинув 6 листопада 2025 року неподалік Кутьківки на Харківщині.
23 липня 2026 року Станіслава Докаша поховали в Іракліївці.
Ярослав Коломієць
Ярослав Коломієць. ВДПУ
Ярослав Коломієць народився 21 липня 1996 року, повідомили на Facebook-сторінці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
Чоловік навчався на факультеті математики, фізики і комп’ютерних наук. У 2017 році успішно закінчив університет за спеціальністю «Фізика».
