Віталій. Суспільне Дніпро
"Бувало таке, що їхні посилки піднімали, дивилися, що цікаве траплялося"
Бувало таке, що їхні посилки піднімали, дивилися, що цікаве траплялося. Біля нас упала була "Молнія-2". Спершу "Молнія-1" — це у них такий апарат літальний з одним двигуном. А "Молнія-2" з двома. І в одному з літачків було дві посилки. Одна з медикаментами, друга — з провізією. Часто вони скидають там, падають, а дістаються нам. Вода, снікерс, тушонка. Тушонка в порівнянні з нашою, звичайно, поганенька. Галети. Ну, в основному снікерс.
"Головне — вихід. Там легше, а виходити дуже тяжко"
Головне — вихід. Там легше, а виходити дуже тяжко. Ми в 5 ранку почали виходити, десь о 9-10 вечора ми прийшли. 12 кілометрів ми пішки через поля, посадки. Потрапили під обстріл. В одному місці нас помітили. Завдяки погод ми вийшли. Вийшли і ще за мною чотири людини вийшли. Вивів хлопців, все нормально, живі, здорові.
Найтяжче було — це останні 200 метрів. Зважаючи на мій вік, то я вже 200 метрів, як йшов, як упав, як палка. Мене хлопці підняли, ну, сил не було просто. Води, їсти хотілося. Зайшли до друзів, побачили консерви, що там у них на столі лежало. Тоді радість була і сльози трішки на очах були, що вийшли.
Фізично, я думаю, люди не так сильно втомлюються. Морально, психологічно — дуже важко, дуже. Морально сильно важко. Оце такий строк там провести — дуже важко. Ротація потрібна, ротація. Хлопці готові, виходять, заходять і далі воювати, якби була нормальна ротація. Готові зайти.
