Евакуаційниця спецпідрозділу поліції «Білий Янгол» Інна Разон. Особистий архів поліцейської
24-річна евакуаційниця спецпідрозділу поліції «Білий Янгол» Інна Разон допомагає жителям прифронтових громад Синельниківського району Дніпропетровщини врятуватися від російських атак. Дівчина служить у поліції сім років, до евакуаційного екіпажу долучилася у 2025-му. Загалом команда Інни евакуювала близько 3900 людей, з них маже 1000 — діти. Правоохоронниця зазначила: робота у «Білих Янголах» дає відчуття, що вона дійсно може приносити користь людям.
Про те, як потрапила до спецпідрозділу, в чому полягає завдання «Білих Янголів» та чого навчилася за час служби, — дівчина розповіла Суспільному.
«Я зрозуміла, що я можу надати допомогу тим, хто дійсно цього потребує»
Інна Разон народилася і виросла у Межовій, проте через службу в поліції їй довелося переїхати до Покровського. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, дівчина працювала у патрульній поліції, згодом стала дільничним офіцером та інспектором ювенальної превенціїПрацівник Національної поліції України, який захищає права дітей, запобігає дитячій бездоглядності, правопорушенням та домашньому насильству, а також проводить профілактичну роботу в школах і сім’ях.
Евакуаційниця спецпідрозділу поліції «Білий Янгол» Інна Разон. Особистий архів поліцейської
«23 лютого 2022 року я здавала останні заліки, а вже зранку 24-го мене направили працювати до відділення поліції. Ніхто не знав тоді, як правильно діяти, що робити далі. Найбільше я хвилювалася за рідних, дуже боялась і зараз боюсь за них, роблю усе, щоб у них були безпечні та комфортні умови для «нового життя», яке «подарував руський мір». Багато труднощів траплялося за час служби. Чого не вміла чи не знала — вчилась, дізнавалась. Зараз також зʼявляється багато нових задач, для виконання яких треба вдосконалювати свої знання та навички», — зазначила Інна.
Правоохоронниця розповіла: поліцейською мріяла бути з дитинства, їй завжди подобалося допомагати людям. Роботою підрозділу «Білий Янгол» вона почала цікавитись ще у 2024-му, а коли за рік почали формувати екіпажі на території Синельниківського району, керівник запропонував Інні спробувати себе в ролі евакуаційниці.
Інна Разон з дівчинкою, яку евакуювали з Дубовиківської громади Дніпропетровщини, січень 2026 року. Особистий архів поліцейської
«Мене це зацікавило і я погодилась. На перших виїздах в населенні пункти, де вже було небезпечно залишатись, я зрозуміла, що я можу допомогти тим, хто дійсно цього потребує, і це дійсно в моїх силах. Дуже багато досвіду нам передали «Білі Янголи» Донеччини, саме в них ми вчились всього необхідного для нашої роботи», — сказала поліцейська.
Вона додала: довго не казала рідним, що пішла до «Білого Янгола». Проте одного разу дівчині довелося вивозити з-під обстрілів і свою родину.
«Це було очевидно, що вони будуть дуже переживати за мене. Вони дізнались про мій вибір, коли довелось евакуювати їх самих. Звісно, рідні були проти цього, але все ж таки мені вдалося їх переконати, що зараз я потрібна саме тут. Але їхні хвилювання нікуди не зникли», — пригадала правоохоронниця.
«Коли ми виїжджаємо на місце події, ми не ділимо обовʼязки на чоловічі та жіночі»
У своєму екіпажі Інна — єдина дівчина. Вона зазначила: намагається виконувати роботу на одному рівні з хлопцями й не дозволяє їм занадто себе оберігати.
«Я ж знала куди йду, знала які будуть обовʼязки і ризики. Будучи не готовою до такого, я б і не працювала в нашому підрозділі. Але все одно відношення як до дівчини присутнє: колеги не дозволяють мені важке носити, або, коли є можливість, мене залишають на підстраховці, аби я не їхала в «червону зону»», — сказала евакуаційниця.
Екіпаж спецпідрозділу «Білий Янгол», у якому служить Інна Разон. Фото з особистого архіву Інни Разон
Стереотипи щодо жінок на війні, додала Інна, також були на початку створення підрозділу, але, каже, намагається своїми вчинками довести протилежне й сподівається, що в неї це виходить.
«Коли ми виїжджаємо на місце події, між колегами ми не ділимо обовʼязки на чоловічі та жіночі, всі виконуємо одну роботу», — розповіла поліцейська.
За евакуацію дітей із зони активних бойових дій Інна отримала відзнаку Міністерства внутрішніх справ «За відвагу».
За евакуацію дітей із зони активних бойових дій Інна Разон отримала відзнаку Міністерства внутрішніх справ «За відвагу». Особистий архів поліцейської
«Звідки б не була заявка, ми знайдемо рішення, як евакуювати людей»
За словами правоохоронниці, найчастіше вони отримують запити на евакуацію від одиноких та літніх людей, які не мають змоги самостійно виїхати з небезпечних районів.
«Не буває однакових запитів: одні можуть зателефонувати самостійно, за інших — телефонують родичі, бо рідні не виходять на звʼязок. Також надходить інформація від представників громади та служб. Кожна заявка має свою історію, свій шлях. Ми не обираємо, яка це територія, але якщо це «найгарячіша точка», то доводиться прикладати більше зусиль задля того, щоб людину вивезти. Звідки б не була заявка, ми знайдемо рішення, як евакуювати людей», — зазначила дівчина.
Вона додала: екіпажі «Білого Янгола» постійно проводять оповіщення у прифронтових громадах, спілкуються з людьми — так місцеві можуть повідомити їм про своє бажання евакуюватись. Також завдяки співпраці з волонтерами та благодійниками підрозділ завозить до віддалених населених пунктів гуманітарну допомогу — це ще один привід сповістити людей про можливість виїхати.
«Білі Янголи» разом із волонтерами готуються до проведення оповіщення населення щодо евакуації. Селище Васильківка, квітень 2026 року. Особистий архів Інни Разон
«Ми намагаємось переконати кожного». Як працюють на місіях
Інна розповіла: дорогою на виклик члени екіпажу розподіляють між собою ролі, щоб оперативно виконати роботу й покинути небезпечну зону.
«Один прикриває небо, інші надають допомогу: чи то завантажити речі, або ж якщо маломобільна людина, то треба максимально оперативно та обережно перемістити її в евакуаційне авто», — сказала вона.
За словами поліцейської, неодноразово траплялись ситуації, коли по приїзду люди відмовлялись від евакуації. Інна каже: для таких рішень є різні причини: дехто боїться залишати рідний дім і їхати у невідомість, дехто не може залишити домашніх тварин, а забрати їх нікуди.
«Але ми намагаємось переконати кожного, що залишатися вже дуже небезпечно, а ціннішого, ніж життя, — немає нічого. Проте не всіх вдається вмовити. А через деякий час ми отримуємо повторну заявку і бачимо знайомі дані, і все ж таки вивозимо людину. То ці емоції неможливо передати: ми дуже радіємо, що все ж таки нам вдалось допомогти. Також бувають випадки, коли люди, яких ми вже евакуйовували, повертаються і потім знову звертаються до нашого підрозділу по допомогу. Вони пояснюють це тим, що хотіли вмовити рідних поїхати разом, або ж забрати свого домашнього улюбленця, або ж немає можливості орендувати житло, тому від безнадійності повертаються у небезпеку», — розповіла Інна.
Поліцейські та волонтери проводять оповіщення населення Покровського та роздають місцевим гуманітарну допомогу, липень 2026 року. Особистий архів Інни Разон
Виїжджають екіпажі «Білого Янгола» й для порятунку поранених, оскільки до деяких населених пунктів заїжджати бригадам «швидкої» — небезпечно.
«Коли людині потрібна термінова медична допомога, ми оперативно виїжджаємо на місце. Найголовніша наша задача — це, за можливості, стабілізувати стан, швидко завантажити до евакуаційного авто і виїхати до більш безпечного місця. І вже в дорозі надаємо першу домедичну допомогу, передаємо інформацію медикам, які виїжджають нам на зустріч, бо кожна хвилина дорогоцінна», — пояснила поліцейська.
За словами Інни, в середньому їхній екіпаж здійснює з десяток місій за день, іноді із виїздів повертаються пізно вночі. Загалом дівчина та її колеги евакуювали близько 3900 людей, з них маже 1000 — діти.
«Коли велика кількість заявок, виїжджаємо двома автомобілями, заздалегідь прокладаємо маршрути, аби встигнути все відпрацювати. На щастя, поранень внаслідок обстрілів наш екіпаж не зазнавав. Проте трохи страждала наша автівка, вона рятувала нам життя неодноразово. Коли передавали, що в наш бік є загроза або ворожого БпЛА, або ж загроза КАБів, то вдавалось швидко від’їхати на відносно безпечну територію», — зазначила евакуаційниця.
Дорогою до селища Покровське евакуаційники рятують собаку, який заплутався в антидроновій сітці, квітень 2026 року. Особистий архів Інни Разон
Евакуація дітей
У прифронтових громадах, де оголошено примусову евакуацію неповнолітніх, правоохоронці щоденно проводяться заходи щодо виявлення дітей, розповіла Інна. Таким родинам вони разом із волонтерами пропонують допомогу з пошуку житла, оформлення виплат та отримання гуманітарки.
«Сім’ї можуть повертатись з різних причин. Ми намагаємось завжди бути поруч з населенням, щоб вони відчували, що вони не самі, що є ті, хто не покине їх і завжди готовий прийти на допомогу», — сказала поліцейська.
Евакуація сімʼї з дітьми із селища Васильківка на Дніпропетровщині, січень 2026 року. Особистий архів Інни Разон
Евакуація тіл загиблих
Інна зазначила: «Білі Янголи» досить часто отримують звернення про евакуацію тіл померлих. Правоохоронці забирають їх із небезпечної території й передають до моргу. А потім — допомагають рідним розібратися, що робити далі.
«Бували ситуації, що рідні дуже переживають за тих, хто залишився у прифронтовому населеному пункті і не виходить на зв’язок. Вони звертаються, аби ми евакуювали або ж хоча б спробували вмовити виїхати звідти, але коли ми приїжджаємо за вказаною адресою, можемо виявити, що людина вже померла або загинула внаслідок ворожого обстрілу», — розповіла Інна.
Найважче в роботі та що дає сил не здаватися
Інна каже: найважче у роботі — їхати до будинку, де життя вже закінчилось. Також психологічно складно для неї виїжджати на місця російських атак. Не легко і вмовляти людей на евакуацію.
«Найтяжчі виїзди — коли є загиблі внаслідок обстрілу. Важко бачити знайомих людей, до яких ми попередньо приїздили, щоб надати або ж гуманітарну допомогу, або ж евакуювати їх, а вони відмовлялись. Де є поранені — ще є надія, що завдяки нам людина буде жити, ми зможемо її врятувати. Взагалі люди бояться виїжджати, залишати свої домівки. Вони не довіряють повністю, вони сподіваються, що все налагодиться та закінчиться, але, на жаль, ситуація тільки погіршується, і донести людям це важко», — зазначила поліцейська.
Інна Разон під час проведення оповіщення населення про евакуацію у прифронтовій Васильківці. Особистий архів поліцейської
Найбільше зачіпають родини, які повертаються у небезпеку і переховують дітей, додала Інна. Вона каже: розуміє, що вони це роблять через безвихідь, від того, що не мають ресурсу починати життя з нуля.
«Але ж як можна дозволити, щоб діти бачили, чули вибухи, щоб вони наражали себе на небезпеку. Є стільки варіантів, стільки волонтерських організацій, які допомагають із житлом, які підтримують морально. А ось так наражати свою ж дитину на небезпеку — неприпустимо», — обурюється евакуаційниця.
Найбільше ж надихає її та колег — подяка людей.
«Коли бачиш очі, які знов мають віру в майбутнє. Ми розуміємо, що евакуація — це важкий крок, важке рішення. Адже ми такі самі: ми втратили домівки, втратили те, що в нас було. Але ми точно знаємо, що найцінніше — це наше життя, маємо його берегти понад усе», — сказала Інна.
Вона розповіла: з деякими родинами підтримує зв’язок і після евакуації.
«Дуже приємно, коли телефонують чи пишуть люди, яких ми вивозили, та повідомляють, що вони вже устаткувалися, що вони зрозуміли, що зробили правильний вибір. В такі моменти і розуміємо, що ми на правильному шляху», — пояснила дівчина.
Інна Разон з колегами. Особистий архів поліцейської
«Українці — незламні люди»
Евакуаційниця зазначила: за час роботи зрозуміла, що українці — дуже стійкий народ. Попри всю небезпеку навколо, люди у прифронтових громадах продовжують жити: саджають городи, ховаючись від FPV-дронів, роблять консервацію, тримають худобу — роблять усе, аби згадати той мирний час, який був до початку війни.
«Немає газу — готують на багатті їжу, немає зв’язку — спілкуються через тих, хто привозить гуманітарну допомогу, чи через нас повідомляють про свої потреби. Це дуже дивує і показує, що українці — незламні люди. Але ніщо матеріальне не вартує нашого життя та здоров’я, яке ми маємо берегти в першу чергу», — сказала вона.
Як виникли «Білі Янголи»
Інна розповіла: перший спецпідрозділ «Білий Янгол» було сформовано в Донецькій області. Це були співробітники поліції, які за власною ініціативою евакуйовували людей з-під обстрілів, надавали першу домедичну допомогу пораненим, привозили гуманітарну допомогу тим, хто залишався в прифронтових населених пунктах. Вони працювали на автомобілі швидкої допомоги, і місцеві мешканці називали їх «Білими Янголами», адже завдяки цим людям вони відчували, що не самі, і є ті, хто попри все готовий прийти на допомогу.
«Евакуація — це важкий крок, який врятує вас та ваших рідних. Для того наш підрозділ і існує: щоб допомогти, підтримати, евакуювати. Ми завжди поруч і завжди на зв’язку. Не зволікайте, евакуюйтесь поки є ще можливість», — закликала Інна.
