За інформацією: Суспільне Вінниця.
Дмитро Батюк у парку. Суспільне Вінниця
Дмитро Батюк розповів Суспільному, що родом із Полтавської області, місто Зіньків. Нині проживає у Вінниці. До війська пішов 2016. Служив контрактником, був зв’язківцем у 36 бригаді морської піхоти. Повномасштабне вторгнення захисник зустрів на Маріупольському напрямку.
"Я тоді був на тиловому пункті управлянні. Це недалеко від самого Маріуполя, близько двох-трьох кілометрів. Я виконував свої функціональні обов’язки: був начальником апаратної засекреченого зв’язку. І я розгортав зв’язок для всього тилового пункту управління, — розповів Дмитро Батюк.
— Якраз у перший день нас обстріляли з літака, і десь шість моїх побратимів отримали такі серйозні поранення, і, здається, два чи три вже тоді загинули. Це були одні з самих пекельних днів, там було гаряче. Кожного разу, коли ти виходиш з бункера, був великий шанс, що ти загинеш".
Дмитро Батюк . Суспільне Вінниця
Завод Ілліча, за словами Дмитрао, боронили 46 днів. При черговій спробі прориву росіян й потрапили у полон у квітні 2022 року.
"Потрапив у полон 12 квітня. Ми якраз вкотре хотіли вийти з оточення, але їх настільки багато, що просто це зробити не можна було. І потрапили в полон всім підрозділом: 54 людини".
Півтора тижня в Оленівці, два в Суходольську Луганської області, а далі майже три роки полону у В’язьмі Смоленської області. Останнє місце, зі слів ветерана, було найжахливішим.
"Жахливі умови – голод, холод. Але найжахливіше, що ти в 21 столітті не можеш просто зателефонувати своїм рідним або зв’язатися, ти настільки ізольований і споживаєш тільки ту інформацію, яку вони дають і говорять, щоб ти вивчав. Вивчали пісні їхні, вірші “Ми дєті Данбаса” і так далі. Вони будь-яким методом хотіли вплинути на наш мозок, щоб ми дійсно повірили, що наші люди — це звірі, що ми дійсно їмо людей".
Дмитро Батюк у парку. Суспільне Вінниця
У полоні Дмитро Батюк схуд на 30 кілограмів. Давали буханець хліба на 16 людей.
"Зазвичай годували кашею, на вечір була або картопля, або просто парене борошно. Вони запарювали борошно, як поросятам, і шматок хліба. Було таке, що звичайний буханець різали на 16 частинок. І це прийом їжі, мається на увазі, на один прийом — обід. На один прийом їжі на 16 людей порізаний. О 9 годині ранку була перевірка, і ми розповідали їх інформацію, яку вони задавали на передодні. Якщо ми не відповідали, то ми були покарані як фізично, так і голодом. Наприклад, багато з моїх побратимів просто говорили: "Ти сьогодні не їси, бо ти не вивчив віршик". Отак катували і змушували вивчати", — розповів.
У російських катівнях Дмитро захворів на туберкульоз. Хвороба стала для нього порятунком, бо після діагнозу допити й тортури порідшали.
"Були тортури: електрошокер, пакет на голову. Я просто лежав в ліжку ввечері і просив Бога зробити якось так, щоб мене відвело від цього всього. І на наступний день просто зачинили нашу камеру й тиждень ми не знали, чому наша камера зачинена. Потім мене знову витягують на допит, я був повністю голий. І запитують, чого голий. "Бо його дістали з 28 камери". І в нього такі очі: "Ти що наробив?! Це ж камера туберкульозників!". І я тоді зрозумів, чого нас не б’ють, чого камера зачинена. І таким чином я отримав бажане. Мене не чіпали… Я маю на увазі не те, що мене зовсім не били. Мене не викликали на допити після того моменту".
Дмитро Батюк. Суспільне Вінниця
Дмитро розповів, що три роки він не підіймав голову вверх і не бачив небо. Нині, за його словами, наздоганяє втрачене.
"Коли ми вийшли з літака, я підняв голову догори й побачив небо. За ці три роки я завжди дивився у підлогу, нам забороняли дивитися. І тут я підняв голову: і ці почуття не зрозуміти, коли ти і вдихнув одночасно, і побачив яскраві кольори, і вони нарешті без решітки".
Торік, 15 січня, Дмитра Батюка повернули додому у рамках обміну 25 на 25 за посередництва Об'єднаних Арабських Еміратів. Повертали переважно важкохворих та поранених захисників і цивільних.
"Ми в літаку, я пам’ятаю, як зняли скотч з очей, і я побачив білоруські номери. В мене був зір мінус 5, 25, але я чітко побачив, що це білоруські номери. І знаєте, не завжди відкривають очі в літаку. Зазвичай відкриваєш ти сам, коли тебе в камеру закидують".
Telegram-канал Дмитра Батюка. Суспільне Вінниця
Після звільнення Дмитро проходив реабілітаціюу Чернігівському тубдиспансері, лікувався і в Києві та Вінниці. Тут і залишився. 2025 року звільнився зі служби і почав працювати в ІТ-сфері — у Державній службі статистики.
"Я досить давно хотів займатися ІТ. В мене такий був бекграунд, я був начальником апаратної засекреченого зв’язку. І це було логічним продовженням — десь піти в таку сферу".
Дмитро розповів, що полон змінив його погляди на життя. Тепер прагне не лише розвиватися, а й допомагати іншим.
"Не тільки розвиваюся, а й допомагаю своїм побратимам. Не так давно я створив групу "Ветеран в ІТ", де я просто допомагаю своїм хлопцям, безоплатно, без ніяких вигод, щоб вони пішли в ІТ. Мені хочеться, щоб ветерани, які звільнилися з військової служби, повернулися і мали таку можливість працювати десь в цивільній сфері. У людини може не бути пальця, руки, ноги, але в нього може бути велика мотивація для того, щоб працювати", — сказав Дмитро Батюк.
