За інформацією: Суспільне Вінниця.
Пілотикиня Станіслава. Суспільне Вінниця
Суспільному Станіслава розповіла, що вперше за штурвал літака Ан-26 сіла на початку повномасштабної війни в Україні.
"Це прекрасний літак, хоч і старенький вже. Літаю на Ан-26 з другого курсу. Він мене, на щастя, ніколи не підводив. Я — другий пілот, або, як ще кажуть, помічник командира екіпажу корабля. Виконую місію усіх потрошку. Переважно політ виконую я (пілотування саме). Якщо командир бачить, що у мене все добре виходить — садимо літак, взлітаємо, забезпечуємо комфорт екіпажу (температуру в салоні), слідкуємо за протиобмерзальною системою літака (це обігрів зовнішній для того, щоб не було обмерзання), — розповіла пілотикиня.
— Також правий льотчик відповідає за вантаж. Бо в літаку важливо правильно розташувати його, що впливатиме на аеродинамічні якості літака. Перевозимо вантаж бойовий, особовий склад, техніків, війська".
Пілотикиня Станіслава. Суспільне Вінниця
"Закохана в українське небо" — так Станіслава розповідає про себе. Ім’я героїні змінено на прохання командування, обличчя приховане з міркувань безпеки.
Дівчина виросла у родині військових, із дитинства марила літаками. Спершу хотіла стати штурманом, та згодом обрала льотний факультет.
"У мене мама, тато військові. З дитинства я по аеродромах. Але закохалася в авіацію, коли була в Миргороді на фестивалі "Чисте небо". Туди вперше американці прилітали з F-16. Мені було десь 7 років. Дідусь у мене теж з авіацією пов’язаний. Постійно водив на аеродроми. Сиділа в літаках. Коли закінчила 11 клас, то вступила у ХУПСХарківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Хотіла на штурмана вступати, бо в мене були переживання стосовно гендерства цієї професії для дівчат, але коли пройшла всі вступні іспити (профвідбір, фізична підготовка і ЗНО) сказали, що у мене є всі шанси стати льотчиком. Нас взагалі троє дівчат було. Двох списали. Я — залишилася".
Пілотикиня Станіслава. Суспільне Вінниця
Після закінчення Харківського національного університету Повітряних Сил у серпні 2025 року Станіслава приєдналася до бойового підрозділу. Майже рік вона служить у вінницькій 456 бригаді транспортної авіації ЗСУ імені Дмитра Майбороди. За словами дівчини, вона єдина льотчиця у складі.
"Дівчина-льотчик — я одна в бригаді. Є ще дівчата, але вони штурмани корабля. Здивувалися, бо в бригаді ніколи не було жінок-льотчиць Ан-26. Немає такого, що мене принижують, як жінку. Всі рівні. Так само їжджу у відрядження, чергую, не сплю вночі. І це класно", — розповіла Станіслава.
"Зі Станіславою літаємо разом протягом трьох місяців і виконали близько 40 польотів. Відповідальна, зібрана, рішуча у складних ситуаціях, хоча тільки-но прийшла після навчань. Такі люди сьогодні формують нашу авіацію. Помітно, що за її плечима була серйозна підготовка у Харківському національному університеті Повітряних Сил, який свого часу закінчив і я. Тому говоритиму зі стовідсотковою впевненістю: в Україні є надійне професійне майбутнє", — сказав штурман екіпажу Ан-26 Олександр.
У перші місяці служби екіпаж Станіслави чотири рази піднімав літак у повітря під час атак РФ, щоб вивести авіаційну техніку з-під можливого удару.
"Класні відчуття були, коли я полетіла на свій перший вивід літака з-під удару. Трішки переживала, але нічого такого. Це коли льотчики виводять літаки, коли є загроза завдавання удару (ракети, шахеди) — нас ставлять у готовність".
Пілотикиня Станіслава. Суспільне Вінниця
Ан-26 — всепогодний вантажний літак, розповіла льотчиця. На ньому українські пілоти виконують завдання за будь-яких умов: у зливу, сніг, обмерзання.
"Транспортну авіацію багато хто недооцінює. Ми не виконуємо завдання, які виконують винищувачі, але ми — логістика. Привезти, відвезти — і їм це також потрібно. У кожного своя місія. У такі часи кожна роль — важлива".
За словами пілотикині, професія військового льотчика потребує жертв. Це не лише романтика неба, а й постійні відрядження, нічні чергування та рідкісні дні вдома.
"Постійно запитують, нащо воно тобі. Бо з такою професією дуже важко в плані особистого життя. Постійно я у відрядженнях. Вдома мене немає. Це мінус, але поки у мене інші плани на життя. Хочу присвятити себе саме цій професії".
Пілотикиня Станіслава. Суспільне Вінниця
Найважче в цій роботі — паузи між польотами. Бо щоразу, підіймаючись у небо, закохується знову, сказала Станіслава. Світанки, захід сонця, хмари, які бачиш тільки з висоти — жодне відео і слова не здатні це передати.
"Я дуже люблю це. От я зараз не літала всього тиждень, але у мене ломка починається. Дуже хочеться. Ти сідаєш у літак, підіймаєшся, закохуєшся одразу знову. І так по колу. Це неймовірні краєвиди. Дуже гарні. Поміж хмар. Особливо, коли захід, схід сонця. Відео погано передають те, що ми відчуваємо наживо", — розповіла льотчиця.
