За інформацією: Суспільне Вінниця.
Владислав Аржанов. Суспільне Вінниця/Дмитро Боднюк
Командиром роти оборонець із Вінниччини служив до 2026 року. Разом із підрозділом пройшов Сумський, Донецький, Запорізький напрямки. Керував не з тилу, розповів Суспільному його бойовий побратим на псевдо "Пікачу".
"Він хороший командир. Коли ми були в Очеретиному, це людина, яка не сиділа десь в тилу і командувала. Це людина, яка була безпосередньо зі своїм особовим складом на позиціях. І в Макіївці він був командиром, коли в мене був штурм. І це не дивлячись на те, що в нього були проблеми з ногою, йому було важко пересуватися. Тому він хороший командир і йому велика честь і повага", — сказав "Пікачу".
Сам Владислав сказав Суспільному, що відповідальність за людей відчув одразу після академії. В його підпорядкуванні були понад сотня людей. Найважче — це втрати у підрозділі.
"Коли ти трошки вже адаптовуєшся до цих людей, ти їх вже запам'ятовуєш, ти вже з ними трошки спілкуєшся. Ти вже знаєш, в кого які сім'ї, які плани на майбутнє. І потім, коли ти по рації, наприклад, чуєш, що там хтось загинув або хтось важкий "триста", — це дуже важко. З однієї сторони, я розумію, що це війна. Втрати будуть, але постійно себе картаю, що от чого він "триста"?
Чоловік майже три роки боронив Україну на фронті. Суспільне Вінниця/Дмитро Боднюк
Вперше поранення Владислав Аржанов отримав у квітні 2024 року. Тієї ночі їх було два: перше внаслідок мінометного обстрілу — в шию та ногу, друге — під час зміни позиції — від скиду безпілотника. Тоді, рятуючи побратимів, віддав свої турнікети. І собі, каже, вже не вистачило.
"Було багато "трьохсотих" і більшості саме я своїми турнікетами хлопців дуже багато поперетягував. І вийшло під кінець так, що вже коли ми змінювали позиції, мене вже "затрьохсотило" другий раз, в мене почалася дуже сильна кровотеча, а турнікетів в мене вже не було. Турнікети, відповідно, я не знайшов, і перше, що мені в руку попадає, це бандаж шість сантиметрів, "шістка" розмір. І я просто перетягнув цим бандажом замість того турнікета, трошки підзупинив кровотечу і продовжував рух на більш вигідні позиції", — згадав Владислав.
Бойовому медику Сергію Ковалю випало рятувати бойового командира та евакуйовувати його із зони бойових дій. У лютому 2025 року Владислав дістав ще одне поранення та втратив частину стопи.
"Це було в Серебрянському лісі. Надали допомогу і доставили на пункт, де вже лікарям передали його. Командир є командиром. А ще це хороша людина, надійна, яка тебе не підведе ніколи", — сказав Сергій Коваль.
Владислав втратив частину стопи в боях у Серебрянському лісі. Суспільне Вінниця/Дмитро Боднюк
За захист Батьківщини та мужність Владислава Аржанова нагородили відзнакою Головнокомандувача "Срібний Хрест", а також медаллю "За поранення". Після відновлення та реабілітації вирішив продовжити службу. Нині Владислав — офіцер цивільно-військового співробітництва. Його робота тепер — підтримувати людей, які повернулися з полону, або мають поранення. Зокрема, допомогає з оформленням документів та психологічно підтримує побратимів. А ще Владислав будує плани. Найближчі — одруження.
"Пропозицію я вже зробив після того, як я вже втратив пів стопи. Зробив якраз на її день народження, якраз в червні, як приїхав. І на її день народження зробив пропозицію".
Нині чоловік допомагає пораненим оборонцям та тим, хто повернувся із російського полону. Суспільне Вінниця/Дмитро Боднюк
Суспільному розповів, що після перемоги, мріє про спокійне життя. Але поки — служить.
"Надіюся, вже скоро буде перемога, мир в нашій державі. Як буде мир і перемога, тоді вже можна буде спокійно здавати свої службові обов'язки".
Поки ж Владислав продовжує бути поруч із тими, за кого відповідає. Тепер у новій ролі.
