За інформацією: Суспільне Вінниця.
Оксана Попович з Лапою. Фото з власного архіву
Із роботи у сфері культури — до служби в армії. Жителька села Буша Ямпільської громади, що на Вінниччині, Оксана Попович у грудні 2023 року підписала контракт зі Збройними силами України. За майже два роки вона обіймала кілька посад, служила на Харківському, Вовчанському та Лиманському напрямках, пережила втрати побратимів і нині виконує обов’язки заступника командира роти з психологічної підтримки.
Суспільному військовослужбовиця розповіла, чому вирішила піти до війська, як змінилася війна та чому культура потрібна навіть на фронті.
До підписання контракту Оксана Попович працювала завідувачкою Бушанської та Дорошівської філій Ямпільського міського центру культури і дозвілля. Її робота була пов'язана з організацією культурних заходів та роботою з дітьми.
У грудні 2023 року вона вирішила вступити до лав Збройних сил України.
"27 грудня 2023 року я підписала контракт на три роки. Він уже завершується. Можливо, буду продовжувати службу. З роботи я не звільнялася, тому після завершення контракту маю право повернутися на свою посаду", – розповіла військовослужбовиця.
Оксана Попович. Колаж зі світлин військовослужбовиці
Нині Оксана Попович — молодша сержантка 120 окремої бригади територіальної оборони. За час служби вона виконувала обов'язки на різних посадах, побувала на Харківському, Вовчанському та Лиманському напрямках і пережила перші втрати побратимів.
Хотіла показати донькам приклад
Удома на військовослужбовицю чекають дві доньки — Анастасія, яка навчається у медичному коледжі, та Анна, учениця дев'ятого класу.
За словами Оксани, рішення долучитися до війська було усвідомленим.
"Дітки – це добре. Культура – теж добре. Але потрібно було показати приклад донькам. Було розуміння, що жінки можуть виконувати роботу, яка дозволить чоловікам перейти на бойові позиції. Якщо жінка сяде за комп'ютер, то чоловік, який працював там, може замінити того, хто сидів в окопі. Так я для себе це бачила", – сказала Оксана Анатоліївна.
Рідні, за словами жінки, підтримали її вибір.
"Доньки прийняли добре. Мама мене знає: якщо я вже щось вирішила – так і буде. Я усіх заспокоїла, що все буде добре і буду там, де не так гучно. Тоді жінок на передовій було небагато. Зараз жінок у війську значно більше".
Після проходження базової загальновійськової підготовки Оксану Попович направили на Харківщину.
Саме там, вона розповіла, розпочалася її служба.
"Від туфель і спідниці перейти на берці було дуже різко. Перший тиждень був жах. Хотілося все кинути. Але якщо вже прийняла рішення, то потрібно йти до кінця. Військовий шлях розпочався на посаді кухаря. Потім — діловод групи персоналу, далі командир відділення стрілецької роти, оператор БпЛА, а на даний час переміщена в інший батальйон 120 окремої бригади територіальної оборони та тимчасово в.о. заступника командира з психологічної підтримки стрілецької роти, – сказала Оксана Попович.
Оксана Попович на службі. Фото з власного архіву
За її словами, командування дивиться не лише на записану посаду, а й на можливості людини.
"Якщо бачать, що можеш виконувати іншу роботу, тобі її довіряють", — розповіла військовослужбовиця.
Служба на Харківщині, Вовчанському та Лиманському напрямках
Навесні 2024 року підрозділ, у якому служила Оксана Попович, зазнав перших втрат.
"Ми прибули після навчання у лютому, а вже у травні були загиблі. Потім було доукомплектування, новий командир батальйону, після чого ми вирушили на Вовчанський напрямок. На Вовчанщині служила до січня 2026 року. Саме там розпочалася наша дружба із кішкою Лапою, яка зараз зі мною на службі. Після створення батальйону безпілотних систем нас перевели на Донеччину, у район Лимана, куди маю повертатися після відпустки".
Зараз, зі слів жінки, війна зовсім інша, ніж була два роки тому: змінилися технології, тактика, способи ведення бойових дій. За час служби Оксана Попович побачила, як змінювалася бригада.
"Це наша, вінницька бригада. Спочатку тут були трактористи, механізатори, звичайні люди. Зараз прийшло багато молоді. Саме ця згуртованість допомагає вистояти й зараз. Якщо підтримуєш один одного – буде результат".
Про культуру на фронті
Оксана Попович розповіла, що досвід роботи у сфері культури допомагає їй і в армії.
"Людина, яка працювала в культурі, і на війні залишається такою ж. Мені легко знаходити спільну мову, підтримати, вислухати, згуртувати людей. Інколи потрібно не сказати щось особливе, а просто бути поруч".
Побратимів вона називає ще однією родиною.
"Там утворюється маленька сім'я, яка на певний час замінює ту, що залишилася тут, вдома".
"Тиша іноді лякає"
Попередня відпустка у військовослужбовиці була восени 2025 року. Цього разу вона хотіла більше часу провести з рідними та побути у рідному селі.
"Хотілося насолодитися тишею. Хоч іноді вона навіть лякає. На фронті постійно щось чуєш, а вдома починаєш шукати той звук, а його немає. Потім розумієш: це пташка співає, півень кукурікає чи курка знеслась, сусідка гукає…".
Оксана попович з дітьми. Фото з власного архіву
Під час відпустки Оксана Попович гуляла біля річки, зустрічалася з односельцями, які пам'ятають її ще працівницею культури. За словами жінки, особливими для неї були зустрічі з дітьми, з якими кілька років тому ходила у піші походи, організовувала концерти та творчі вечори.
"Не забуваю, що я жінка. Люблю природу, люблю наші краєвиди та спілкування із дітьми. Це допомагає відновитися".
За словами військовослужбовиці, вона не шкодує про своє рішення долучитися до війська.
"Якщо вже ступила на цей шлях, то відступати не можна".
